Хвороба Пейроні (БП) — захворювання сполучної тканини, що супроводжується фіброзними змінами або утворенням бляшок в білковій оболонці (БО), що здатне призводити до еректильної деформації (ЕД) пеніса. Синонімами недуги є пенильний фіброматоз, пластична індурація статевого члена, хвороба Ван Бурена.

За останні десятиліття спостерігається збільшення числа епізодів даної патології. Поширеність захворювання серед чоловічої популяції складає до 9%. Вік 65% пацієнтів – 40-60 років. У чоловіків молодше 20 років ця недуга реєструється до 1,5% випадків. Не менше чверті хворих з БЖ мають еректильну дисфункцію.

1

Етіологія захворювання

Причина розвитку БП остаточно не встановлена. В якості однієї з основних гіпотез називають повторювані мікротравми БО пеніса (на рівні судин мікроциркуляторного русла) на тлі генетичної схильності.

Нерідко аналогічне захворювання можна виявити у близьких родичів чоловіка.

Виділяють деякі фактори ризику виникнення цієї патології:

• цукровий діабет;
• артеріальна гіпертензія;
• подагра;
• системні фіброматози;
• венеричні захворювання;
• травми;
• порушення ліпідного обміну;
• ішемічна кардіопатія;
• куріння;
• зловживання алкоголем;
• інструментальні втручання на уретрі;
• интракавернозні аутоинъекции.

Патологічний стан починається з гострого запального процесу, який розташовується між шарами БО. Збільшується кількість фібробластів, що призводить до надмірного відкладення колагену і деградації еластичних волокон.

Тривало протікає запалення призводить до формування грубої рубцевої тканини і утворення однієї або кількох фіброзних бляшок (ФБ) в товщі БО. Остання в цьому місці втрачає свою еластичність, що в результаті призводить до викривлення пеніса під час ерекції.

При значному градусі деформації введення статевого члена в піхву стає скрутним або неможливим.

Зазвичай пеніс викривляється в ту сторону, де локалізується фіброзна бляшка.

2

Класифікація

У перебігу хвороби Пейроні виділяють 2 стадії, від яких залежить характер подальших лікувальних заходів:

1. 1. Стадія гострого запалення — здатна протікати з больовими відчуттями в статевому члені як при ерекції, так і без неї. У цій стадії ФБ м’яка. Пацієнт пред’являє скарги на еректильну дисфункцію.
2. 2. Стадія стабілізації (організації бляшки). В цей період відбувається рубцювання фіброзної бляшки, а в певних випадках і її кальцифікація.

Точно оцінити закінчення запальної стадії складно, хоча тривалість хвороби більше 1 року і стабільність ФБ протягом 3 місяців можуть служити орієнтиром переходу захворювання в стадію стабілізації.

У деяких джерелах можна зустріти поділ даного захворювання на 2 періоду, що відповідає вищезазначеним стадіями:

1. 1. Больовий, під час якого пацієнти скаржаться на хворобливі відчуття під час і поза ерекції. Інші ознаки недуги можуть бути відсутніми. Відомі випадки, коли захворювання протікає безсимптомно.
2. 2. Дисфункціональний, при якому з’являється викривлення пеніса при ерекції, що саме по собі, а також разом з наявними болями здатне перешкоджати проведенню статевого акту.

В іноземній літературі в основному користуються класифікацією Kelami, в якій відбувається розподіл пацієнтів за категоріями:

• 1-я — викривлення до 30 градусів (легке) та/або розмір ФБ до 2 см;
• 2-я — деформація від 30 до 60 градусів (середня) і/або розмір ФБ від 2 до 4 см;
• 3-я — викривлення більше 60 градусів (важкий) і/або розмір ФБ більше 4 див.

Також зустрічаються й інші принципи класифікації, які представлені в таблиці нижче:

У тому випадку, коли формується одночасно кілька ФБ, а також при їх циркулярному розташуванні може розвинутися деформація типу «пляшкового горлечка» або «пісочного годинника».

3

Клінічні прояви та діагностика

Зазвичай для діагностики хвороби Пейроні достатньо виконати огляд пеніса і зібрати скарги пацієнта. Основні симптомами захворювання є наступні:

1. 1. Наявність фіброзної бляшки або ділянки ущільнення на БО пеніса. Останні виявляються при промацуванні статевого члена. Цей симптом спостерігається у всіх пацієнтів, причому в 60% випадків бляшки локалізуються на дорсальній поверхні статевого члена. ФБ володіють наступними характеристиками:

• промацуються у вигляді щільних безболісних вузликів або поздовжньої хорди;
• хрящевидной щільності;
• чітко відмежовані від навколишніх тканин;
• не зміщуються відносно підлягають тканин.

2. ЕД статевого члена (бляшки на латеральних і вентральної поверхні спостерігаються рідше, але вони частіше викликають порушення еректильної функції, так як швидше призводять до розвитку деформації статевого органу).

3. У багатьох пацієнтів відмічається вкорочення пеніса.

4. В запальної стадії хвороби пацієнта може турбувати біль у статевому члені, зазвичай носить неінтенсивний характер і самостійно зникає протягом 3-6 місяців.

5. Еректильна дисфункція (розвивається у 55% пацієнтів).

Причини виникнення порушень еректильної функції різноманітні:

• психологічні фактори;
• деформація статевого члена, яка робить неможливим статевий акт;
• недостатня ерекція і нестабільність, які виникають при розповсюдженні фіброзу на кавернозну тканину;
• неспроможність вено-окклюзивного механізму ерекції, яка виникає у 30% пацієнтів з БП.

Вкрай важливим моментом є визначення стадії захворювання: від цього залежить вибір методу лікування. Перехід в стабільну стадію хвороби настає зазвичай не раніше 8-12 місяців від початку патології і характеризується зникненням болю при ерекції, а також наявністю щільного ФБ при промацуванні статевого члена.

Також для діагностики використовується УЗД пеніса. Це дозволяє уточнити локалізацію і розміри фіброзних бляшок, які визначаються у вигляді структури підвищеної ехогенності. Остання при кальцифікації дає чітку акустичну тінь. Використовується фармако-доплерографія судин пеніса, що дозволяє оцінити васкулогенную еректильну дисфункцію.

Більш точну інформацію про розташування, розміри, конфігурація та щільності фіброзних бляшок у статевому органі можна отримати за допомогою КТ.

У разі якщо пацієнт не може точно описати деформацію пеніса, а також перед плануванням операції слід викликати ерекцію шляхом використання вакуум-еректора або інтракавернозному ін’єкції вазоактивних кишкових препарату.

4

Лікування та прогноз

Самостійно лікувати дану патологію в домашніх умовах, а також вдаватися до використання народних засобів вкрай не рекомендується. Існують дані про застосування каштанового відвару, мазей і гірудотерапії (терапія п’явками), але ефективність цих методик ставиться під сумнів офіційною медициною.

Лікування недуги складається з двох видів — консервативного і хірургічного. Терапія залежить від стадії захворювання і у більшості випадків є покрокової. Метою консервативного лікування є зупинка запалення і максимальне збереження БО, а оперативного — виправлення деформації пеніса.

Терапія включає в себе різні методики:

Консервативна терапія при БП показано всім хворим на ранній стадії захворювання. Також її рекомендується використовувати у пацієнтів, що мають протипоказання до операції або дали відмову на проведення хірургічного втручання.

На сьогоднішній день існує велика кількість різних ліків і способів їх введення, хоча не всі з них довели свою ефективність. У таблиці нижче представлені ключові витяги з останніх Європейських рекомендацій (2012 року) і світових досліджень:

Слід пам’ятати, що представлені вище результати лікарської терапії не є на 100% ефективними.

Існують і інші лікарські засоби, такі як пентоксифілін та інгібітори фосфодіестерази 5-го типу. Останні демонструють позитивні результати, але вимагають проведення додаткових досліджень для демонстрації переконливого ефекту.

Універсального способу оперативного втручання при цьому захворюванні не існує.

Оперативне лікування показане тільки в стабільній стадії хвороби, не менш чим через 3 місяці після стабілізації процесу (відсутній біль, немає триваючого викривлення).

Зазвичай операція допустима через 12 місяців від початку захворювання. В залежності від індивідуальних умов можуть виконуватися різні варіанти оперативного втручання, представлені в таблиці:

При хворобі Пейроні можливо самовилікування, хоча воно спостерігається рідко (до 13% випадків). Більшість пацієнтів відзначають прогресування (до 50%) або стабілізацію (до 67%) патологічного процесу. З урахуванням можливостей хірургічного лікування подальший прогноз сприятливий.

Дане патологічний стан не становить загрози для життя пацієнта.