Ішурія – це затримка сечовипускання, яка буває як гострої, так і хронічної. Цей патологічний симптом спостерігається частіше у чоловіків, а у жінок відзначається в 13 разів рідше. Ішурія є однією з найбільш частих причин екстреної госпіталізації пацієнта в урологічний або хірургічний стаціонар.

Під гострою затримкою сечовипускання розуміють гостро виникла неможливість спорожнення сечового міхура (МП), незважаючи на переповнення його сечею і наявність позиву на сечовиділення.

1

Чому виникає

Причини розвитку гострої затримки сечі (ОЗМ) можуть бути самими різними. Ними є наступні:

• захворювання передміхурової залози: доброякісна гіперплазія, рак, гострий простатит;
• камінь МП;
• стриктура уретри;
• розрив уретри;
• камінь уретри;
• пухлина уретри;
• склероз шийки МП;
• фімоз;
• травми МП;
• нейрогенний МП;
• тампонада МП (при гематурії);
• післяопераційна затримка сечовипускання (рефлекторна);
• операції з приводу нетримання сечі у жінок;
• дивертикули і поліпи уретри у жінок;
• виражений пролапс тазових органів у жінок;
• медикаментозна затримка сечі;
• внутритазовая гематома;
• пухлина МП;
• уретероцеле;
• інші причини (запор, вагітність, психогенна ОЗМ тощо).

Це патологічний стан може виникнути як у дорослих, так і у дітей.

На малюнку нижче представлена схема розвитку гострої затримки сечовипускання в залежності від різних причин.

2

Клінічні прояви та діагностика

Хронічна затримка сечовипускання, на відміну від гострого, розвивається поступово. Внаслідок порушеного відходження сечі і неможливості спорожнення МП з’являється залишкова сеча. Визначити наявність останньої можна з допомогою УЗД.

Пацієнти страждають від переповнення МП – робляться болісні і безплідні спроби сечовиділення, з’являється біль в надлобковій області, поведінка хворих вкрай неспокійно. Сила позивів наростає, стає нестерпною. Нерідко пацієнти стогнуть, приймають самі різні положення, щоб помочитися (сідають навпочіпки, стають на коліна), і навіть тиснуть на область сечового міхура. З метою зменшення інтенсивності позиву до сечовипускання чоловіки стискають статевий член.

Інакше реагують пацієнти із захворюваннями центральної нервової системи і спинного мозку, які зазвичай знерухомлені і не зазнають сильних болів.

ОЗМ може виникнути раптово на тлі загального благополуччя або розвинутися на тлі часткової хронічної затримки сечі.

Лікарі при опитуванні з’ясовують:

• як пацієнт мочився до ОЗМ;
• якого кольору була сеча;
• брав він ліки, які призводять до розвитку ОЗМ.

При огляді в надлобковій області визначається характерне вибухання, яке обумовлено переповненим МП («міхурово куля»). Цей симптом (представлений на малюнку нижче) при постукуванні дає притуплення звуку.

ОЗМ при діагностиці необхідно відрізняти від парадоксальною ишурии і анурії. При останньої немає позивів до сечовипускання, промацування надлобковій області не викликає болю. При парадоксальною ишурии сечовий міхур переповнений, пацієнт не може самостійно мочитися, але при цьому сеча мимоволі виділяється краплями. Після випускання останньої уретральним катетером її підтікання припиняється, поки МП знову не переповниться.

Під анурією розуміють відсутність відтоку сечі через її надходження в сечовий міхур.

У літніх чоловіків ОЗМ часто переходить в хронічну форму. Це призводить до наступних ускладнень:

• запалення сечовивідних шляхів (збудники інфекції можуть бути занесені при катетеризації МП);
• хронічний цистит та пієлонефрит;
• формування каменів.

При хронічній затримці сечовипускання розвивається гіпотрофія (витончення стінки МП), що в результаті призводить до формування міхурово-мочеточниково-лоханочних рефлюксів. Останні ведуть до виникнення двостороннього уретерогидронефроза і хронічної ниркової недостатності.

3

Лікування

Невідкладною допомогою при ОЗМ є дренування сечового міхура. Для виконання останнього існують різні методи:

• дренування уретральним еластичним катетером Фолея (методика вибору);
• установка уретрального катетера з ендоскопічної ассистенцией;
• надлобковое дренування МП:
  • троакарная цистостомія (зазвичай виконують під контролем УЗД);
  • відкрита цистостомія.

Методом вибору є дренування сечового міхура катетером Фолея. Зазвичай виконують цю маніпуляцію у лежачих хворих.

Є ситуації, коли ОЗМ є рефлекторною, і тоді застосовують інший метод – переливання води з однієї посудини в іншу для створення відповідного звукового ефекту, зрошення зовнішніх статевих органів водою. Якщо ця терапія неефективна, то вже вдаються до катетеризації МП.

Існують наступні протипоказання для виконання цієї маніпуляції:

• наявність гострого запального процесу в нижніх сечовивідних шляхів (уретрит) і передміхурової залози (простатит), уретроррагия або уретральна лихоманка, епідидиміт (орхіт);
• гострий простатит та/або абсцес передміхурової залози;
• травма уретри.

В цьому випадку необхідно вдатися до пункції сечового міхура, яку виконують тільки в хірургічному або урологічному стаціонарі.

Слід пам’ятати, що спорожняти сечовий міхур поступово (по 300-400 мл). Це пов’язано з тим, що швидке спорожнення викликає іноді непритомність (рефлекторна реакція, яка обумовлена блукаючим нервом).

Наступним кроком є обов’язкове призначення антибіотиків з метою профілактики запальних захворювань верхніх органів сечостатевої системи, а також препарати з групи бета-адреноблокаторів.

При терапії ОЗМ часто допускаються певні помилки. До них відносяться наступні:

• самолікування в домашніх умовах, прийом діуретиків;
• неправильна, невміла катетеризація і освіта помилкових ходів уретри;
• на догоспітальному етапі не слід вдаватися до використання металевого катетера.

3.1

Профілактика

Щоб не допустити розвиток цієї патології, необхідно дотримуватися певних рекомендацій:

1. 1. У чоловіків у віці старше 50 років необхідно своєчасно провести діагностику і лікування можливих захворювань простати, інфекційно-запальних захворювань сечових шляхів, сечокам’яної хвороби.
2. 2. У плані профілактики післяопераційної ОЗМ слід відзначити хороший ефект призначення в периоперационном періоді альфа-1-адреноблокаторів, вибір яких залежить як від загального стану пацієнта (наявність або відсутність артеріальної гіпертензії та ін), так і від індивідуальних можливостей (насамперед фінансових).
3. 3. Жінкам, особливо фертильного віку, необхідно регулярне спостереження гінеколога.
4. 4. У всіх пацієнтів, які страждають стійкими розладами сечовипускання, доцільно проведення неврологічного обстеження на предмет виявлення можливих нейрогенних порушень чутливої чи рухової активності детрузора.
5. 5. У педіатричній практиці необхідно своєчасно виявляти інфекційно-запальні захворювання сечовивідних шляхів, сечокам’яну хворобу та фімоз. Обов’язково слід провести роз’яснювальну роботу з батьками, спрямовану на профілактику онанізму. Це пов’язано з тим, що при останньому можливе попадання сторонніх тіл в сечовипускальний канал.

Вкрай не рекомендується вдаватися до використання народних засобів, тому що ОЗМ є важким станом для людського організму.