Таблетки для лікування ВІЛ дозволяють підтримувати нормальний стан організму хворого і покращувати якість його життя. ВІЛ-інфекція належить до захворювань, що передаються статевим шляхом. При накопиченні вірусу в нервових клітинах і макрофагах пошкоджується імунна система людини. У результаті пацієнт гине від вторинних інфекцій і захворювань. Останньою стадією ВІЛ є синдром набутого імунодефіциту. Прогресуюче зниження імунітету призводить до розвитку інфекційних і онкологічних захворювань, що призводять, в свою чергу, до смерті хворого.

Як зрозуміти, що у вас ВІЛ?

Небезпека ВІЛ-інфекції полягає в тому, що на ранніх стадіях вона протікає безсимптомно, у той час як віруси активно розмножуються і проникають в клітини людського організму. Тест на ВІЛ – єдиний надійний спосіб виявлення захворювання. У період гострої фази ВІЛ у пацієнта можуть спостерігатися деякі симптоми. Вони рідко бувають яскраво вираженими, тому хворий не звертає на них уваги. Запідозрити ВІЛ можна, якщо у людини тривалий час тримається субфебрильна температура, відзначається різке зниження ваги, з’являються больові відчуття при ковтанні та ознаки стоматиту, синці і почервоніння на шкірі, стійка діарея.

Шкірні прояви залежать від того, яке захворювання виникло на фоні ослаблення імунітету. При грибкових ураженнях шкіри відзначаються бульбашки і плями, вкриті білою плівкою, яку можна видалити за допомогою ватної палички. Себорейний дерматит – ураження шкірних покривів, при якому утворюються численні лусочки. При отрубевидном лишаї на шкірі з’являються коричневі плями різних розмірів, поступово покривають все тіло. Вегетуючих піодермія – ще один симптом ВІЛ-інфекції. Виникає вона при приєднання стафілококової інфекції і має вигляд гнійничкових висипань. Рідше зустрічається оперізувальний лишай і саркома Капоші.

Перші симптоми ВІЛ схожі з симптомами звичайної застуди, тому пацієнт просто ігнорує їх. Симптоми швидко зникають і відзначаються не у всіх хворих. Якщо ці ознаки виникли саме через ВІЛ-інфекції, їх зникнення говорить про те, що віруси успішно проникали в клітини. Хвороба може протікати безсимптомно протягом 10-15 років після зараження. При відсутності лікування за цей час у людини розвивається СНІД.

У деяких випадках ВІЛ проявляється у вигляді незначного збільшення лімфовузлів в області пахв, ключиць, паху, на шиї. У цьому випадку пацієнт повинен перевірятися не тільки на онкологічні захворювання та захворювання лімфатичної системи, але і на ВІЛ.

Що сприяє розвитку імунодефіциту?

ВІЛ відноситься до роду лентивірусів сімейства ретровірусів. Таким чином, даний вірус відноситься до класу вірусів, має невисоку та нерівномірну швидкість поширення інфекційного процесу в многоклеточном організмі. Для цього типу вірусів характерний тривалий інкубаційний період. ВІЛ в першу чергу вражає клітини імунної системи. Інфіковані клітини з часом руйнуються. Обумовлено це кількома чинниками: запрограмованої загибелі клітини, руйнуванням клітин під впливом продуктів життєдіяльності вірусів, знищенням заражених клітин Т-лімфоцитами. Кількість імунних клітин з часом зменшується, при критичному зниженні кількості Т-лімфоцитів організм стає нездатною чинити опір умовно-патогенних мікроорганізмів.

ВІЛ-інфікована людина здатна передавати інфекцію на будь-якій стадії захворювання. У великих кількостях вірус знаходиться в крові, грудному молоці, насінної рідини і вагінальних виділеннях. Цим і визначаються шляхи зараження інфекцією.

Які препарати використовуються при лікуванні ВІЛ-інфекції?

Лікування ВІЛ-інфекції включає постійне спостереження за станом здоров’я пацієнта, своєчасне виявлення і усунення вторинних інфекцій, психологічну допомогу, антиретровірусну терапію, реабілітаційні заходи. Психологічна допомога полягає у підготовці пацієнта до АРВТ і до пристосування до нового режиму життя. Лікар, який призначає антиретровірусну терапію, повинен володіти високою кваліфікацією і регулярно оновлювати здобуті знання. Для кожного пацієнта призначається індивідуальний курс лікування.

Основним завданням АРВТ є зниження вірусного навантаження на клітини до певного рівня, який встановлюється при обстеженні пацієнта на тривалий час. Антиретровірусна терапія призначається з урахуванням імунологічних критеріїв, встановлених стандартами ВООЗ. Препарати, що діють на віруси імунодефіциту і пригнічують їх розмноження, називаються ВІЛ-інгібіторами. Сучасні схеми АРВТ включають прийом комбінації не менше 3 препаратів.

Таке лікування здатне істотно продовжити життя пацієнта і попередити розвиток Сніду. Дані ліки сприяють зниження вірусного навантаження та збільшення кількості СD4+-лімфоцитів в організмі людини. Поєднання трьох антиретровірусних препаратів дає більш тривалий, порівняно з прийомом одного або двох препаратів, ефект. Тому така схема лікування стала стандартною у всьому світі.

Існує 2 типу антиретровірусних препаратів. До першого типу відносять інгібітори зворотної транскриптази вірусу, до другого – інгібітори протеази. До складу стандартної схеми лікування входять 1 препарат 2 типу і 2 ліки 1 типу. Які ліки приймають при ВІЛ?

Для придушення розмноження вірусу застосовуються наступні ліки: нуклеозидні інгібітори 1 типу (Эпивир, Ретровір, Зіаген); комбіновані форми інгібіторів зворотної транскриптази (Тризивір, Комбивир); нуклеотидні інгібітори 1 класу (Труваду, Віреад); ненуклеозидные інгібітори транскриптази (Стокрин, Етравірин), інгібітори злиття, інгібітори протеази (Норвір, Ритонавір, Інвіраза).

Пацієнт повинен бути готовий до тривалої, а іноді і довічної, антиретровірусної терапії. Досягнення високої ефективності лікування можливо тільки при правильному прийомі препаратів.

Пацієнт повинен дотримуватись спеціальної дієти. Паралельно з АРВТ проводиться лікування вторинних інфекцій. Для цього застосовуються різні противірусні, антибактеріальні та протигрибкові засоби. Призначення хіміотерапевтичних препаратів при пухлинах сприяє подальшому розвитку імунодефіциту. Прийом імуномодуляторів не рекомендується: він може сприяти швидкому розмноженню вірусів.

Такий діагноз, як ВІЛ, здатний викликати важке емоційне потрясіння, тому хворий потребує психологічної допомоги і підтримки з боку близьких. Лікар повинен детально розповісти пацієнту про те, якими ліками лікувати ВІЛ, які наслідки несе відсутність лікування. Призначення будь-яких антиретровірусних препаратів здійснюється лише за згодою пацієнта.

Які можливі проблеми при лікуванні ВІЛ?

При тривалому прийомі ВІЛ-інгібіторів вірус може виробити стійкість до них, що суттєво знижує ефективність терапії. Процес зміни генетичного коду вірусу, що дозволяє йому виробити стійкість до препарату, називається резистентністю. Препарат не пригнічує ріст чисельності вірусів, що сприяє подальшому поширенню інфекції. Неправильно підібрані ліки для лікування ВІЛ призводять до розвитку стійкості вірусу і його активного розмноження. Саме комбінована схема лікування перешкоджає розвитку резистентності.

Якщо вірус виробляє стійкість до одного з препаратів, які на нього впливають 2 інших, пригнічуючи репродукції. Чим повільніше розмножується вірус, тим менше ймовірність вироблення стійкості до препарату. Проте резистентність розвивається і при прийомі 3 антиретровірусних препаратів. Найчастіше таке трапляється при порушенні режиму прийому ліків. У такому випадку лікар замінює прийняті раніше препарати на інші. Спектр антиретровірусних препаратів недостатньо широкий, тому вірус може виявитися стійким і до нового препарату. Таке явище називається перехресною резистентністю і зустрічається досить часто.